Все почалося з кримської обсерваторії. Років десять тому Олексій і Юлія, програміст та підприємиця з Харкова, майже випадково потрапили туди на екскурсію. Витратили купу грошей, часу, вистояли чергу до телескопа — і один раз глянули на місяць.
«Так я зрозумів, що туристам найбільше подобається місяць. Показуєш людям туманність, яку ми бачимо в минулому, мільярди світових років тому, якої може вже навіть не існувати, а вони такі: фу, якась крапочка. А на місяці видно кратери, місяць можна сфоткати», — згадує Олексій. Тоді, в Криму, за фотографію з місяцем туристи навіть побилися — хтось задовго дивився у лінзу, а іншому це не сподобалось.
«Нам тоді просто не дали надивитися на небо», — каже Юля.
Обладнання Олексій вибирав довго. Занурився в усі нюанси потужностей, цілей, цифр і цін. Найдорожчою виявилася техніка для астрофотографії. Такий телескоп коштує до 5 тисяч доларів, додатково треба брати астрокамеру, а це ще може потягнути тисяч на 10. Протягом трьох місяців він знімає якийсь із об’єктів, а потім фотографії можна змонтувати, відфотошопити, додати кольорів — і щось вийде. Астрофотографія дорога й довга. Були ще телескопи для візуального спостереження — це коли людина дивиться в окуляр. Не копійки, звісно, але в кілька разів дешевше, і можна дивитися на небо в реальному часі.
За кілька місяців від кримської екскурсії тільки і йшлося, як про телескопи, окуляри, коробочки для окуляра, валізки для окуляра, сетапи, чохли, астрофестивалі та конференції.
Крим, каже Олексій, до окупації був меккою астрономії. Там проходили купа заходів для астрономів, з’їзди любителів з усього світу. А потім півострів анексували росіяни й ті, хто приїжджав у Крим, почали їздити в Болгарії.
Протягом року Олексій вивчав карту засвічення України. Найкраща видимість завжди на вершинах гір, але в Карпатах погода надто ризикована. Викотив телескоп — і пішов сніг. Чи дощ. Оптика таку мінливість може не пережити. Олексій виписував усі місця з найменшим світловим забрудненням: Одещина, Обитічна коса, Бердянська коса й ще з десяток точок по Україні. Коли список було сформовано, Юлія з Олексієм відправились з ним на польові дослідження. Приїжджали, розглядали, аналізували — і викреслювали.
Оленівка теж була в списку, але до цього варіанту ставилися з пересторогою — дорога від Бердянська ледь тримається купи, люди можуть передумати їхати таким шляхом. Але сумніви розвіялись, щойно заїхали в село. Юля побачила закинутий будинок біля дороги, на пагорбі. Перелізла через паркан, порозглядала володіння — і подумала, що треба брати.
«Ми хотіли купити два будинки. Один мав стати чимось на кшталт рецепції. А в іншій ми планували побудувати хостел для гостей, розкладати поруч багаття, спостерігати за небом у телескоп», — каже Юля.
Другий дім обрали за кількасот метрів: навколо степ, відкритий горизонт. Для астроспостережень це була ідеальна локація, бо дерева не затуляють видимість.
Популярністю нерухомість в Оленівці не користувалась, тож дім купили трохи більш ніж за тисячу доларів. Ціна поїздки в Туреччину чи Єгипет. Ще близько двох віддали за оформлення документів і підключення електрики. Ремонт тривав більше року: треба було з нуля робити туалети, душі, шатро, кухню, капітальний ремонт у старих хатах.
Три туалети
Сусіди до новоспечених односельців поставились із підозрою.
«У мене борода й мікроавтобус з ліхтариками. Тому місцеві подумали, що я циган. А потім вирішили, що ми біженці з Донецька, і привеземо сюди таких же біженців. Все через те, що ми будували одразу три туалети. Логічно — одній родині треба один туалет, а циганській — три», — сміється Олексій.
Протягом року люди були такі налякані, що навіть відмовлявся продавати їм домашнє м’ясо чи молоко, згадує Юля.
Сільський голова їм тоді сказав: “Має пройти час, люди мають звикнути”. Запропонував провести дітям екскурсію — “щоб вони побачили, що ви не бандити”. Зібрав дітей з усіх навколишніх шкіл, привіз, Олексій прочитав лекцію, розказав про астрономію. Потім, поки ремонт ще тривав, в сараї влаштували кінотеатр. Натягли великий екран, і кликали дивитися фільми — спершу по десять гривень, потім безкоштовно. Запрошення вивішували по селу на дошках оголошень. Але ніхто не прийшов.
«Людям немає коли. Хто працює, хто бухає. Фільми вдома дивляться», — каже Юля.
Скажімо, місцевій фермерці Юля регулярно постачає пляшки для молока, а та їй підкидає щось із домашніх продуктів.
Астрохата мала стати не просто хостелом. Це мав бути оригінальний простір із відповідним дизайном. Придумали поруч із хатою поставити традиційне житло кочівників — тіпі (щось на зразок вігваму). Раніше їх робили з шкіри тварин, потім почали з тканини. Конструкцію встановлюють так, що в ній за бажання можна навіть палити багаття — дим виходитиме крізь дірку в стелі. Тканину купили за 8 тисяч гривень у Чехії, а дерев’яну конструкцію встановлювали разом із місцевими хлопцями, які викликались допомогти. Восьми-метрові балки взяли зі старого корівника. Настелили тут сіна, понакидали крісла-мішки, розвісили гірлянди. Можна спати, але дошкуляють павуки.